Я милуюся кожною порою року. Безмежна краса природи надихає мене на написання віршів. Результат мого захоплення представлений у добірці «Пори року».
Весняний вітерець
Все уже довкола квітне
І пташки співа пісні.
Як же гарно, як привітно,
Й дуже тепло навесні!
Та умить повіяв вітер
Під цвірінькання дзвінке,
І хитає тихо віти,
Дерев гіллячко тонке.
Здивувалась я: «Ой вітре!
Вже зима давно мина.
Та довкола гарні квіти,
Йде весела вже весна!»
Усміхнувся вітер ніжно:
"Так, зими уже кінець,
Я ж бо не холодний вітер,
Я - весняний вітерець!"
Сумний дощ
Іде осінній дощ сумний,
Не теплий вже, як літом.
Умить здійнявся буревій -
Такий холодний вітер!
Багато вже й безлистих віт,
І сонця нема в лузі…
Ураз змінився увесь світ –
Відбився у калюжі…
Ось впала крапля дощова,
Листок останній висне.
Остання пташка проспіва
Свою прощальну пісню.
Літо пішло
Подивись довкола себе,
У високу ту блакить.
Ти почуєш, як у небі
Птах співає, джміль бринить.
Оце літо просто диво,
Радість дарувало нам.
Було літечко красиве,
А тепер його нема…
Сонце сяє вгорі мило,
Гарне, ясне, золоте.
Всіх теплом своїм зігріло –
Та тепер воно не те…
Птах співати перестане,
Літо, літечко, ти де?
Холодно надворі стане –
Скоро осінь вже прийде.
Квітучий сад
Довкола білі квіти.
- Зірви! Хоч квіточку візьми!-
Неначе просять віти.
А часом так нема-нема –
Впаде сніжинка ніжна.
Та більше створить враз зима
Цих квітів білосніжних.
І знову в сад ми той ідем.
Вже промінь сонця скаче.
Та сонячним і ясним днем
Ми квітки тої не побачим.
А замість них- малі струмки
По гілочках стікають,
Неначе срібні килимки
Водичкою тікають.
Квіти – невичерпне джерело натхнення.
Лише квіти живуть по-справжньому, живуть відведені ним дні, ніби розуміють краще за людей швидкоплинність життя.
Я обожнюю доглядати за квітами. Ці зелені вогники надихають мене на творчість, дають позитивну енергію, приносять естетичне задоволення.
Як в класній кімнаті, так і у власній оселі висаджую багато зелених вазонів.